.JPG)
Феєрія Лесі Українки: «Лісова пісня».
Феєрія Лесі Українки: «Лісова пісня».
26 листопада учні нашої школи відвідали виставу «Лісова пісня» Миколаївського Академічного Художнього російського драматичного театру. Ця легендарна п'єса вже не перший сезон прикрашає репертуар театру, будучи своєрідною візитною карткою, безумовно підкреслює високий художній рівень колективу театру.
У драмі виступають два світи: світ природи та її міфологічних істот і світ реальний з постатями звичайних людей. Мистецтво композиції твору полягає в тонкому переплетінні фантастики з реальністю. Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї — боротьбі за гармонійне вільне життя, за високу мрію, за красу і вірність, боротьбі проти буденщини і тупості, сірості і банальності.
Пролог, яким відкривається «Лісова пісня», має значення заспіву; ця своєрідна прелюдія вводить нас у світ природи і казки, створює відповідний настрій.
У першій дії починається конфлікт людини з природою. У ліс приходять люди. Лісові сили їм сприяють, водяні намагаються шкодити. Зустрілися головні герої драми — дитина лісу Мавка і сільський хлопець Лукаш, покохали одне одного. Це «весняна дія» — дія зародження і цвітіння кохання. Історія кохання Мавки і Лукаша становить сюжет твору.
Розвиток конфлікту і перипетії кохання — у другій дії, дії «пізнього літа», коли в душі Лукаша в’януть поезія і кохання до Мавки. Ця дія побудована на внутрішньому конфлікті поривань Лукаша, що вагається між поезією і прозою, між мрією і буденщиною, на конфлікті між Лукашем і Мавкою та Килиною, яка є втіленням буденщини, тоді як Мавка — високої мрії, краси, поезії. Друга дія досягає кульмінаційної напруги, коли тимчасово перемагають сили буденщини, коли Лукаш зраджує Мавку і сватає Килину, а Мавка провалюється в підземелля темного Марища — «Того, що в скалі сидить».
Жива безсмертна вічно мінлива природа. У ній все переходить з одних форм в інші, але ніколи ніщо в ній не гине — кінець одного життя стає початком іншого. Мавка перетворюється на вербу, верба горить вогнем, але не гине:
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю,—
стане початком годі мій кінець —
Усю силу почуття, весь свій поетичний геній перелила Леся Українка в міфічну істоту, і сталося диво: Мавка ожила. Дядько Лев каже:
Треба тільки слово знати,
то й в лісовичку може уступити
душа...
Таке чарівне слово знала Леся Українка. Це слово — її поезія, яку донесли до нас актори театру.
Жодна сцена «Лісової пісні» не перевантажена дійовими особами; багатство руху, світла, музики, граціозні діалоги, мінлива ритміка роблять драматичну поему дуже сценічною. І це зазвичай заслуга режисеру театру Заслуженого діяча мистецтв України і Росії Н. А. Кравченко.
Все в цій сильній і яскравою постановці незвично - костюми та сценічний рух, подача змісту і естетика, освітлення, музика ... Потужна енергія молодості і яскравого таланту плеще зі сцени, надихаючи і запалюючи глядачів ... Це ще один ковток свіжого повітря театралам, що цінують новаторський підхід
Постановка вражає красою мрії, глибиною думки, музикою мови.
«Лісова пісня» - шедевр світової класики, щодо гармонії душі і тіла, людини і природи. Якщо Ви ще не бачили цю виставу, поспішіть: це твір рідко з'являється на театральній сцені.
Зоя Вербицька вчитель художньої культури.
Коментарi