Поезія вчительської душі
Світле Вчителя ім’я
В якій землі, в які часи,
Хто міг отак людей любити.
Що зваживсь Господа просить,
Щоб дав талант дітей учити?
Всевишній - мудрий; добре знав:
Учитель - то найтяжча доля.
І не талант, а серце дав
Вразливе до чужого болю.
Таке велике і палке,
Що в себе все змогло ввібрати.
І душ людських життя крихке
З любов 'ю й мудрістю з єднати.
.... Роки пройшли.
Змінився світ.
Вік XXI на дорозі.
Де ж праці вчительської плід?
Учителю! Чом ти в тривозі?
Чому душа твоя болить?
Що не дає до ранку спати?
Малюк, що плаче десь в цю мить.
Бо кинула зозуля-мати?
Чи, може, підліток-жебрак.
Що школи й грамоти не знає.
Бо доля склалася «не так»
І хто як може виживає?
А, може, серед тих думок
Прийшло гірке розчарування.
Що вже сплива життя струмок,
А де ж жадане процвітання?
Та місця відчаю не дай,
Шляхам добра йди крок за крокам,
А тяжко, друже, то згадай
Того, Хто хрест ніс на Голгофу.
І не чекай людських визнань.
Чи успіху п’янкої миті.
Тернистий шлях добра і знань,
Але веди, бо ти - Учитель!
А як піде на крок вперед
До слави хоч одна дитина,
То праці вчительської злет.
Бо в тій дитині - Україна!
Наталія КАЛАШНИК
директор Кривобалківської ЗОШ І-ІІІ ст.
Коментарi